08. July 2019

Рада Експертів запропонувала свій варіант концепції топонімічної політики Кропивницького

Робоча група "Політика національної пам'яті" коаліції громадських організацій "Рада Експертів" затвердила остаточний варіант Концепції топонімічної політики міста Кропивницького, який буде подано на розгляд топонімічної комісії міськвиконкому. Наводимо текст концепції нижче.

Проблематика та теоретичне обґрунтування

Починаючи з перших років незалежності в Україні точилися часто природні, а незрідка й спровоковані дискусії про те, яка візія історичного минулого потрібна самостійній державі. Були високопосадові прихильники збереження російсько-радянської історичної парадигми, найяскравіший представник – Дмитро Табачник, були прихильники патріотичної візії, були і промоутери нібито компромісного варіанту. Останній уособлював колишній секретар Донецької міської ради (нині широко представлений на багатьох московських телеекранах) Микола Левченко. Він пропонував залишити кожному регіону України право на власне історичне бачення, на власний пантеон героїв і на власні оцінки минулого безвідносно до решти України.

Отже, йшлося про декілька зовсім різних варіантів історичної пам’яті, на кожному з яких мала сформуватися з часом окрема національна ідентичність. Саме тому на Донбасі стверджувався культ російсько-комуністичних героїв (за цілковитого несприйняття власне українських, над усе борців за самостійну Україну), постійно відтворювалася ностальгія за Радянським Союзом і нав’язувалася ідеологема особливого «народу Донбасу». Російські війська прийшли в 2014 році на вже добре підготовлений ґрунт у роки незалежної України за байдужості, а інколи прямого сприяння офіційного Києва. Життя продемонструвало, що національна єдність передбачає спільну історію і спільний пантеон героїв, єдину політику національної пам’яті. Плюралізм у цій сфері не дає позитивних перспектив. Так чи інакше два різні пантеони героїв, дві різні історичні пам’яті неминуче призведуть до утворення різних націй і країн.

Активісти модної ідеї «зшивання країни» також пропонували мирне співіснування різних історій в Україні, забуваючи, що різні історичні наративи не є однаково українськими. Один з них справді український, а протилежні йому сформовано колонізатором і нав’язано українцям. Тому тривале співіснування несумісних концепцій не є можливим, бо є чимось протиприродним. Адже радянська і російська історична візія на сході України цілком закономірно призвела до виникнення сепаратистських так званих «республік» під цілковитим контролем Кремля. Зрозуміло, що не тільки вона, але ця візія виступала могутнім ідеологічним супроводом радикальних антиукраїнських дій. А події 2014 року поставили суспільство України перед необхідністю чіткого вибору і розмежування з агресором, проведення демаркації між «своїм» і «не своїм» в історії.

Щоб отримати інструмент вибору найоптимальнішого варіанту назв міських об’єктів під час їх найменування та перейменування, потрібно визначити чіткі критерії оцінки їх історичної значущості. Саме для цього необхідно прийняти єдину концепцію топонімічної політики і визначити етапи її втілення.

Потреба у виробленні концепції топонімічної політики стала надзвичайно актуальною в період формування нової історичної реальності в Україні, а саме російсько-української війни за незалежність та становлення незалежної держави. Сьогодні ми маємо гостру необхідність формування нової політично та національно забарвленої топоніміки як фактору однієї з найпоширеніших і найдешевших форм пропаганди нового.

Така концепція є надзвичайно актуальною для нашого міста, адже, незважаючи на двадцять восьмий рік незалежності України та п’ятий рік російсько-української війни, не зважаючи на проведені заходи в рамках виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», воно все ще залишається своєрідною оазою символік Російської імперії та СРСР, країн, під гнітом яких перебувала Україна, та з правонаступницею яких, Російською Федерацією, ми сьогодні воюємо.

На часі постає завдання утверджувати ідею незалежної держави та історико-культурної значимості національних, політичних та культурних діячів, що боролися за незалежність України, відстоювали та розвивали українську культуру. Топоніми міста мають відображати всі періоди розвитку Українського етносу та нації, передусім на теренах нашого краю, і відображати її неперервність.

Цей процес у нашому місті, на жаль, гальмується, на фоні боротьби між прихильниками нової історичної реальності та її противниками. В результаті, перейменування носять стихійний, не послідовний характер. Не зважаючи на зусилля державної влади щодо відродження національної пам’яті, зокрема, вшанування місцевих учасників національно-визвольної боротьби 1917-1922 років, місцевих учасників націоналістичного підпілля часів 2-ї світової війни, ці сторінки історії міста залишаються «білими плямами».

Наразі топоніміка міста ґрунтовно відображає лише два історичних періоди розвитку його території: радянський та російсько-імперський, тим самим створюючи враження відсутності на цій території життя, що суперечить автохтонності походження українського народу.

Перш за все варто визначитись із тим, які об’єкти міста підлягають першочерговій заміні, і які діячі, події чи організації заслуговують на першочергове відображення в топоніміці міста.

1. Мають бути перейменовані всі топоніми, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури);

2. Мають бути перейменовані всі топоніми, що прямо або опосередковано містять символіку держави-агресора чи державних утворень, спадкоємцем яких вона є (Російської Федерації, Російської імперії, Московського царства) у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у вищих органах влади, управління та збройних сил Російської Федерації, Російської імперії, Московського царства, працювали в органах державної безпеки, а також назви Росія, Москва та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю Російської імперії, встановленням російської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях (крім назв, пов’язаних з розвитком української науки та культури).

При цьому можливо зберігати топонімічні міські назви, що виникли у різні історичні епохи, які мають значний період побутування і утвердились у історичних документах, народній традиції найменування та не відображають собою колоніальне минуле України.

Топонімічне середовище будь-якого міста складають його назва, а також агроніми (назви міських площ та майданчиків) та годоніми (назви лінійних об’єктів міста – вулиць, провулків, проспектів, бульварів, проїздів тощо).

До 1919 р. в назвах домінували ландшафтні, прикметні, релігійно-церковні, військові, адресні та напрямкові назви. Загалом ці семантичні групи назв (за винятком релігійно-церковних та військових) відносять до природних, тобто назва безпосередньо характеризує під певним ракурсом сам об’єкт і є результатом колективної творчості жителів вулиці, району чи всього міста. Прикладом є найменування таких районів міста, як Велика, Озерна і Солодка Балки, Катранівка, Кущівка, а також годоніми на кшталт: Спускний, Загірний, Голубиний тощо.

У той же час у радянський період стають домінуючими назви декларативні, громадські, подійні, датувальні, ювілейні і антропонімічні, які відзначаються крайньою політизацією. Як правило, вони не мають прямого відношення до історії ні вулиць, ні міста, ні регіону, наприклад: місто Кіровоград, вулиці Гагаріна, Халтуріна, Жадова тощо.

У період до Першої світової війни годоніми та агроніми міста мали відвертий політичний зміст, замаскований за християнськими назвами, що, однак, не змінювали їх політичної мети – утвердження колоніального статусу України. Прикладами є і назва фортеці св. Єлизавети (цариця Єлизавета Петрівна), і місто Олександрія (Олександр 1), тощо.

Також колоніальний статус України намагались утвердити, мавпуючи російські назви вулиць, такі як Нєвская, Дворцовая тощо, аналоги яких можна знайти і в Санкт-Петербурзі, і в інших російських містах. У період Першої світової війни з’явились вулиці, названі іменами генералів та полководців російської армії (Остен-Сакена, Потьомкіна, Румянцева, Суворова, Скобелєва, Брусилова, Ушакова).

А з 1919 року утверджуються вулиці, названі на честь політичних, військових та культурних діячів більшовицької держави. Вони значно потіснили назви прикметного, промислового, ландшафтного, військового, адресного, релігійно-церковного, напрямкового походження. І тим самим ще більше знівелювали у топоніміці міста його історію, культуру, особливості природного середовища, зробили схожим на сотні інших міст Радянського Союзу.

Цю ситуацію необхідно змінити, спираючись на науково обґрунтовану концепцію критеріїв оцінки тієї чи іншої назви.

Методологія

Пропонується при виборі нової назви враховувати фактори:

Адекватність назви її об’єкту, що враховує престижність самого об’єкту та місця його розташування – передбачає максимальну відповідність назви об’єкту найменування, враховуючи масштаб, характер, місце його розташування (центр міста, окраїна тощо).

Самоцінність назви, що визначається такими рівнями:

- Зв'язок назви з об’єктом найменування/перейменування;

- Зв'язок назви з історією, культурою, подіями, людьми міста;

- Зв'язок назви з областю, регіоном;

- Зв'язок назви з Україною, Європою, загальнолюдськими цінностями.

Реалізація запропонованого тут методу оцінки історичної значимості дозволить звести до мінімуму долю суб’єктивізму і випадковості під час вибору назви, а також сприятиме формуванню різноманітної за формою та змістом, не абстрактно-історичної, а конкретно-історичної топоніміки, що відображатиме специфіку історико-культурного розвитку як міста, так і регіону.

Механізм реалізації зазначеної методології передбачає обов'язкову подачу разом із пропозицією найменування-перейменування відповідної історичної довідки, яка дозволить провести всебічну оцінку назви, що пропонується.

Зміст концепції

Спираючись на розроблену методологію критеріїв відбору топонімічних варіантів, можна звести зміст концепції топонімічної політики в місті у найближчі роки до наступних положень:

Топонімічні назви міських об’єктів повинні передавати самобутню неповторність міста в усіх його вимірах (географічному, ландшафтному, кліматичному, виробничому, культурному, історичному тощо).

Першочергово мають бути увічнені діячі Української національно-визвольної боротьби всіх часів.

Неприпустимим є надання чи повернення будь-яких назв, що тією чи іншою мірою символізують колоніальний статус України, будь то перебування в окупації Російською, Німецькою чи Радянською імперіями.

Серед подій, фактів, персоналій, що мають загальнонаціональне значення, перевагу, в першу чергу, треба віддавати тим, які безпосередньо пов’язані з містом або регіоном.

Міські топоніми можуть відображати хронологічні етапи просторового розширення міста.

Назви міських об’єктів, як то вулиці, проспекти, бульвари мають відповідати характеристикам самих об’єктів.

По можливості, назви, що мають якусь характерну спільну рису, мають бути зосереджені в одному мікрорайоні (наприклад, мікрорайон корифеїв українського театру).

Етапи реалізації концепції

Передбачається, що концепція буде реалізовуватись кількома етапами:

1. Визначення топонімів, що потребують перейменування;

2. Визначення національних, політичних та культурних діячів, що боролися за незалежність України, відстоювали та розвивали українську культуру, які потребують вшанування;

3. Підбір кожному топонімічному об’єкту зі сформованого списку відповідної назви, згідно з даною концепцією;

4. Виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" та Указів Президента України в царині топонімів міста;

5. Перейменування решти об’єктів, що не підпадають під дію Законів України та Указів Президента, але, відповідно до даної концепції, підлягають заміні.

КРИТЕРІЇ АСПЕКТІВ ТЕСТУВАННЯ НОМІНАЦІЙНИХ ПРОПОЗИЦІЙ

1. ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Державність – відношення найменування до головних напрямків державного розвитку України, а саме до побудови незалежної, правової та демократичної держави.

Національна усвідомленість – відношення найменування до мови, культурних та ідеологічних пріоритетів української нації.

2. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Значущість – відображення в найменуванні явищ національного та світового значення.

Територіальність – відображення в найменуванні зв’язку назви об’єкта з місцем його розташування.

Актуальність – відображення в найменуванні важливості явища у період запровадження назви.

Об’єктивність – реальність явища, відображеного у назві.

3. КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

Автохтонність – місцевість походження та існування явища, відображеного у назві.

Матеріальність – відношення найменування до матеріальної сфери людської культури.

Різноманітність – ступінь рідкісності семантико-етимологічного типу назви.

Традиційність – звичність називної моделі для культурного регіону запровадження назви.

4. ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Милозвучність – фонетичні та морфологічні особливості назв, які сприяють їх легкому промовлянню, швидкому запам’ятовуванню і запобігають провокуванню виникнення неприємних або смішних асоціацій.

Грамотність – граматична правильність оформлення назви.

Адекватність – відповідність змісту назви формі її об’єкта.

Оригінальність – самобутність і неповторність назви.

Лаконічність – простота і короткість назви.

Згідно з пропонованими етапами реалізації концепції, карта першочергових перейменувань виглядає так:

Кого вшанувати:

царя Аріанта (цар скіфів, який здійснив перший у світі перепис населення, зібравши з кожного скіфа наконечник для стріли, виливши з цих наконечників великий казан і встановивши в центрі Скіфії – місцевості Ексампей)
царя Сайтафарна (перший правитель сарматів на теренах України)
короля Германаріха (остготський король з роду Амалів, який у IV столітті підкорив своїй владі остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї, а також дрібні угрофінські племена Поволжжя. За однією з гіпотез, є прообразом міфічного короля Артура)
кагана Аттіли (каган (вождь) гунів з 434, підніс Гунську імперію (місцезнаходження столиці невідоме) до вершини могутності — її сфера впливу простягалася від річки Урал та Кавказу до річки Рейн і від річки Дунай до Балтійського моря. З 445 року — володар велетенської держави в Східній Європі, що, за приблизними описами стародавніх істориків, простягалася від Чорного моря до річки Рейну та від данських островів до правого берега Дунаю. Частина науковців вважають Аттілу слов’янським князем).
Скіфів
Сарматів
Готів
Гунів
Антів
Уличів
Тиверців
Ярила
Дажбога
Перуна
Сварога
князя Святослава Хороброго
княгині Ольги
князя Ольгерда
Синьоводської битви
Тараса Трясила
Марка Жмайла
Івана Підкови
Северина Наливайка
Карпа Скидана
Жовтоводської битви
Герасима Нестеренка-Орла, Керівник Єлисаветградсько-Олександрійського повстанкому (1919 — 1922), Головний отаман Холодного Яру.
Юрія Горліс-Горського
Андрія Долуда, полковника Армії УНР
Аркадія Русанова, полковника Армії УНР
Ларіона Загороднього, отамана Холодного Яру
Сергія Горячка, учасника бою під Крутами
Івана Діденка, підполковника Армії УНР
Михайла Красовського, старшини Дієвої армії УНР
Петра Болбочана, полковника Армії УНР
Павла Скоропадського, гетьмана Української Держави
Нестора Махна
Андрія Чорноти, отамана
Чорного Ворона, отамана
Юрка Тютюнника
Івана Чорногузька, отамана
братів Чучупаків
Миколи Скляра, повстанського отамана
Тихона Березняка, голови Єлисаветградського повстанкому (Холодноярської республіки)
отамана Матвія Григорьєва
Анатолія Лупиноса (дисидент і політв'язень радянських таборів, співзасновник Народного руху, український політичний та громадський діяч УНА-УНСО, поет)
Богдана Гаврилишина (український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, колишній член Римського клубу, президент Фонду Богдана Гаврилишина)
Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна) - українського музиканта
Семена Сороки, ветерана УПА
Данила Бандурка, гайдамацького бандуриста
Михайла Старицького
Театральна

Вулиці, які підпадають під декомунізаційні закони, проте досі не перейменовані:

пров. Артемівський (більшовик, радянський партійний діяч, засновник маріонеткової Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Вів активну боротьбу проти державних органів Української Народної Республіки. Входить до списку постатей, що підпадають під декомунізацію.)
вул.. Бажана (український поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ, громадський діяч. Академік Академії наук УРСР (з 1951), Заслужений діяч науки України (з 1966), заслужений діяч мистецтв Грузії (з 1964), народний поет Узбекистану. Герой Соціалістичної Праці (1974). Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань (1946—1962) і Верховної Ради УРСР 2-го та 6—10-го скликань (1947—1951, 1963—1983). Член ЦК КПУ в 1952—1983 роках. У 1943—1946 роках працював заступником голови Ради народних комісарів УРСР, з 1946 року по 12 вересня 1949 року — заступником голови Ради міністрів УРСР.)
вул. Халтуріна (російський робітник, революціонер — терорист, який здійснив терористичний акт в Зимовому палаці)
пров. Халтуріна (російський робітник, революціонер — терорист, який здійснив терористичний акт в Зимовому палаці)
вул. Чайкіної Лізи (секретар Пеновского підпільного райкому комсомолу Калінінської області)
вул. Громової Уляни (комсомолка, вигаданий радянською пропагандою персонаж "Молодої Гвардії")
пров., про-д, тупик Ватутіна (російський та радянський воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Один з 4-х командувачів фронтами, загиблих у роки Другої світової війни. Член Ревізійної Комісії КП(б) України в 1940–1944 р.[1]. Член РКП(б)—ВКП(б). Воював проти військ УНР, Холодного Яру, Махна, УПА)
вул. Водоп'янова (радянський льотчик, член Спілки письменників СРСР, член ЦВК СРСР)
вул. Спренжина (більшовик, встановлював радянську владу в місті, член виконкому Ради робітничих депутатів)
вул. Степанова (1938 – 1940 гг. – Михаил Трохимович Степанов, голова Кіровоградського міськвиконкому, член КП(б)У)
вул. Скульського (більшовик, встановлював радянську владу в місті, член виконкому Ради робітничих депутатів)
вул. Гмирьова (російський революціонер і поет)
вул. Гуляницького (більшовик, встановлював радянську владу в місті, член виконкому Ради робітничих депутатів)
вул. Шканди (більшовик, встановлював радянську владу в місті, член виконкому Ради робітничих депутатів)
пров. Журбинського (місцевий більшовицький партійний діяч)
вул.. Дегтярьова (Володимир Іванович Дегтярьов (рос. Владимир Иванович Дегтярёв; 19 серпня 1920, Ставрополь — 16 жовтня 1993, Київ) — інженер, радянський державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (26.04.1957). Депутат Верховної Ради УРСР 8-11-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 6-9-го скликань. У 1963–1964 роках — 1-й секретар Донецького промислового обласного комітету КП України.У 1964–1976 роках — 1-й секретар Донецького обласного комітету КП України.У 1966–1976 роках — член ЦК КП України.У 1966–1971 роках — кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП України.У 1966–1976 роках — член ЦК КПРС. Учасник XXIII (1966) і XXIV (1971) з'їздів КПРС.У 1971–1976 роках — член Політичного бюро ЦК КП України.)
вул. Дубініна Володі (комсомолець, вигаданий радянською пропагандою персонаж "Молодої Гвардії")
вул. Ковпака (Член ЦК КП(б)У в 1942 — 1943 р. Член ЦК КПУ в 1949 — 1967 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань)
пров. Ковпака (Член ЦК КП(б)У в 1942 — 1943 р. Член ЦК КПУ в 1949 — 1967 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань)
вул. Комінтерну
вул. Комунальна
пров. Комунальний
вул. Кошового Олега (комсомолець, вигаданий радянською пропагандою персонаж "Молодої Гвардії")
вул. Кропоткіна (російський революціонер — теоретик анархізму, публіцист)
пров. Крупської (дружина Володимира Леніна, більшовицька революціонерка, член ЦК КПРС)
вул.. Куропятникова (служив у Прикордонних військах НКВС СРСР)
пров. Молодогвардійський (вигадка радянської пропаганди)
вул. Панфьорова (радянський письменник-пропагандист, член ВКП(б), депутат ВР СРСР)
вул.. Марини Раскової (російська радянська льотчиця, одна із перших жінок, яку удостоєно звання Герой Радянського Союзу (1938), уповноважена особливого відділу НКВС.)
вул.. Рахімова (Абдусаттар Рахимов (1920—1992) — советский военнослужащий. Участник Великой Отечественной войны. Герой Советского Союза (1944). Младший сержант. Работал в Наманганском горкоме ВКП(б)/КПСС, затем секретарём партийной организации совхоза.)
вул. Генерала Родимцева (радянський воєначальник, спільно з гітлерівськими військами брав участь у окупації Польщі у 1939 році, в агресії СРСР до Фінляндії. Обирався депутатом Верховної Ради РРФСР другого скликання і депутатом Верховної Ради СРСР третього скликання.)
вул. Руднєва (З вересня 1942 р. був членом підпільного ЦК КП(б)У.)
пров. Титова (радянський космонавт, друга людина в космосі, Дублер Юрія Гагаріна під час польоту космічного корабля «Восток-1», Член КПРС з 1961-го року, депутат Верховної Ради СРСР (1962–1970)
пров. Толбухіна (радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (з 1944 р.), Герой Радянського Союзу, Депутат Верховної Ради СРСР II скликання)
вул. Туркенича Івана (комсомолець, вигаданий радянською пропагандою персонаж "Молодої Гвардії")
вул. Тюленіна Сергія (комсомолець, вигаданий радянською пропагандою персонаж "Молодої Гвардії")
вул. Чернишова (радянський військовослужбовець, Герой радянського союзу, полковник, заступник начальника Управління КДБ СРСР по Красноярському краю)
вул. Генерала Шумілова (радянський воєначальник, воював проти військ Нестора Махна, брав участь війні в Іспанії та у радянсько-фінській війні. Депутат Верховної Ради СРСР 3-го і 4-го скликань (1950—1958). Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.)
вул. Якуба Коласа (народний поет БРСР (1926), депутат Верховної Ради БРСР (1938–1956) і Верховної Ради СРСР (1946–1956), голова Білоруського республіканського комітету захисту світу)
парк Крючкова (персонаж радянської вигадки про «Панфіловців»)